Смак дитинства

Смаки нашого дитинства різні – від печеної бараболі до півника на паличці з налиплою на ньому целофановою обгорткою, від гематогену до суниці зі сметаною і цукром, від смажених диньок до налисників з сиром… Нині ми всі переситилися смаколиками, а от відчуття щирої, безпосередньої дитячої радості переживаємо все рідше й рідше. А смак дитинства – це те, що навічно запало в душу. Смак дитинства – це те, до чого нас привчили: до молитви «Отче наш», в якій слова «Во ім’я отця…» чомусь звучали як загадкове «нівоца», або до захвату від церковного піснеспіву, до задоволення від читання або до солонуватого присмаку крові через порізаний пальчик, до відчуття широти або вбогості простору, в якому живеш, до радісного сміху старшого брата або незабутньої мелодії різдвяної колядки, яку співали батьки. Це те, що викликає захват або ж заподіює біль. Що визначає художні переваги і поведінку. Смак дитинства, якщо завгодно, – це наша автентичність. Про смаки дитинства завжди згадую з ностальгією. У буквальному сенсі. Згадую свою улюблену дитячу їжу, вподобання – і розумію, що смак дитинства – це не просто прустівські мадленки. Не просто спогад старих декорацій або того чи іншого пейзажу за вікном. Це стан невимовної радості та щастя. Це нірвана… У кожного з нас свій смак дитинства. Згодом життя ще запропонує багато різних смаків, їх можна змінювати, але отой, первозданний, – не викорінити. Навіть якщо ми нічого не пам’ятаємо з дитинства – ні іграшок, ні днів народження, ні подарунків, майже нічого, – він є, програму не змінити, він із нами назавжди. Саме смак дитинства часто визначає світогляд, стає живильним середовищем політичних уподобань. Смак дитинства обумовлює багато в чому подальший стиль життя. Тому, коли вимовляють затерту до дірок фразу «Всі ми родом з дитинства», йдеться не лише про те, що воно в нас усіх було, й не лише про те, що ми продовжуємо залишатися дітьми нарівні з іншими придбаними іпостасями («донька», «доросла», «жінка», «дружина», «мати», «подруга», «колега»…). А про те, що саме там, у дитинстві – у кого яке було – формується, якщо хочете, наша індивідуальна ментальність, налаштовується внутрішній камертон, тобто те, як ми думаємо, на що відгукується душа, що їй до вподоби. Що резонує, а що дисонує, пестить слух або ріже вухо. Формуються наші звички, програмуються основні реакції. Ментальність – це наше персональне налаштування, особливе бачення світу. Чи може воно істотно змінюватися? Радше як виняток. Оскільки являє собою «зворотний бік» людської свідомості, яка зазвичай прихована від людини і нею не відрефлексована. І в цьому сенсі про смаки дійсно не сперечаються… Але річ не тільки в смакові, адже іноді й аромат, що асоціюється з дитячими роками, може зворушити до сліз…