Зберігаймо мир і спокій у своєму серці

«Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше і не страхається!» (Ів 14,27).

Ісуса немає у гробі

Як пригадуєте з тексту цього Євангелія, ангел, що сидів на камені у білій одежі, промовив до жінок­мироносиць фразу, яка не тільки є для них радісною звісткою про те, що Ісуса немає у гробі, бо Він воскрес, але й чимось більшим. До речі, ця новина стосується не лише жінок­мироносиць, які того недільного ранку прийшли до Ісусового гробу, щоби намастити пахучими олійками тіло Спасителя. Вона стосується нас усіх, бо світлий ангел, який був Божим посланцем, урочисто й радісно звіщає цю благу вість усьому людству. Його слова є не тільки повідомленням про це дивне Таїнство, що відбулося з воскреслим Ісусом, але й своєрідним повчанням, навіть вимогою, як ми після Христового воскресіння повинні жити; що маємо робити; якими повинні стати.

Річ у тім, що багато людей (і про це дуже слушно зауважують деякі святі) живуть так, якби Христос не воскрес. На жаль, ці люди, в тому числі й християни, ще й досі перебувають біля гробу своїх турбот, клопотів, життєвих проблем.

Біля гробу злоби, ненависті, нелюбові один до одного; біля гробу спокус, пристрастей, тілесної і моральної розбещеності; біля гробу пияцтва, наркоманії, злодійства, корупції. Ангел Господній переконує їх, що Христос воскрес, що Його немає тут, однак вони або про це ще досі не знають, або не вірять, або ж не розуміють, що означає ця радісна вістка для них.

Феномен мироносиць

Ще один дуже суттєвий аспект цієї теми: жінки­мироносиці. Так, звичайно, вони ішли до Ісусового гробу з конкретною і благородною місією: хотіли виконати певний обряд – намастити тіло померлого Христа пахучими мазями. Однак для нас це слово має дещо глибший зміст, воно асоціюється з одним із блаженств, які Спаситель проголосив у Своїй Нагірній проповіді: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Таким чином, ці жінки були не лише носіями пахучого мира, але й духовного, радше душевного миру, спокою і рівноваги, смирення і умиротворення, любові і милосердя, віри і надії.

Скажіть, будь ласка, чи ми є цими мироносицями­миротворцями? Чи маємо у своєму серці конче потрібний сьогодні – у час тривог, страху і непевності – мир і спокій? Чи випромінюємо його для своїх ближніх? Чи несемо цей Божий мир у свої родини, на парафії, церковні спільноти, у місця праці, побут, школи й університети, у владні структури й політичні організації? Згадаймо, скільки­то раз під час Святої Літургії священники, повертаючись до нас, проказують фразу «Мир вам!». Вони немов повторюють за Ісусом ці чудові слова, які після Свого воскресіння Спаситель сказав до збентежених і переляканих апостолів. Зрештою, кожна Свята Літургія починається так званою Мирною ектенією, в якій проказуємо: «В мирі Господу помолімося!». Це означає, що ми прийшли (чи маємо прийти) до святого храму з миром у серці, відкинути все земне, побутове, що пригнічує нас. Простити усім, з ким ми, можливо, перебуваємо в гніві, на кого ображені, сердиті, ким скривджені.

Мати Божий мир у своєму серці, тобто той мир, який дає нам Христос, означає бути завжди спокійним, стриманим, врівноваженим, несуєтним, негаласливим, терпеливим. Хіба може принести мир для оточення людина, яка сама не володіє цим миром, постійно на щось чи на когось нарікає, осуджує, взагалі дестабілізує атмосферу. Святі нашої Церкви часто говорили про те, що справжній християнин повинен однаково реагувати і на радощі, успіхи, і на сумні події, невдачі, прикрощі, на політичні проблеми, різні катаклізми.

Божий мир

Якось прочитав про одного видатного чоловіка, політичного діяча, який, незважаючи на його неспокійну працю, величезні навантаження, різні випробування, завжди зберігав спокій і рівновагу. Він завжди говорив, що внутрішній мир, душевний спокій людина може отримати лише звертаючись до Бога, довіряючись Йому, покладаючись на Його волю. Мир може прийти до нас за умови нашого підкорення Тому, Хто є Князем миру; Хто має силу дарувати цей мир.

На завершення прошу прочитати цю коротку притчу, яка дуже співзвучна з темою моїх роздумів. Один мудрий король якось захотів побачити на картині цілковитий спокій і запропонував художникам велику нагороду за твір, який найбільше йому сподобається. Багато митців намагалися намалювати таку картину, однак з усіх королеві сподобалися дві, з яких він мав вибрати найкращу. На одній було намальоване тихе озеро. Воно, як дзеркало, відображало високі гори, синє небо з білими хмарками. Кожен, хто дивився на цю картину, вважав, що саме на ній зображено справжній спокій. На другій картині були намальовані гори. Вони були суворі, неприступні, без жодного дерева. Вгорі нуртувало розбурхане небо, лив дощ, навколо все блискало, шуміло. По скелястій стіні падав запінений водоспад. Усе це не мало нічого спільного з миром і спокоєм. Однак, глянувши на водоспад, король побачив за ним малесенький кущик, що пробивався з ущелини скелі. На ньому пташка звила гніздо і висиджувала пташенят. Вибравши саме цю картину, король сказав: «Спокій не означає місце, де тихо і затишно, де немає шуму і гамору, де немає напруженої роботи. Спокій – це те, коли все це є, але ви зберігаєте мир і спокій у своєму серці».