Як Бог допоміг

Як Бог допомагає у нашому житті.

Подарунок для невістки

Напередодні Різдва Ніла збиралася на роковини сина. Їхати треба було далеко. Спочатку до Києва, а звідти ще аж за Харків. Там тепер жила її невістка з онуком. Жінка важко переживала втрату старшого сина і ніяк не могла змиритися з думкою, що його вже нема…

На білет гроші ще якось навідкладала, а от на подарунки… Вихід Ніли на пенсію збігся із розпадом Союзу. Пенсія була настільки мізерною, що вона, колишній інженер­проектувальник, ледь­ледь зводила кінці з кінцями. А коли трапилася біда, то ще й здоров’я похитнулося. Нілин погляд ковзнув по книжкових полицях. На вишневих та зелених палітурках відсвічували золотим тисненням відомі прізвища класиків, які вона встигла ще за Союзу «понавиписувати» через бібліотечку популярного тоді журналу «Огонек». А що, якщо… Ідея! Ніла кинулася до книжкової шафи, відчинила скляні дверцята і почала витягати звідти найвишуканіші і найновіші видання. Її невістка за фахом була філологом. Отож, книги будуть для неї найкращим подарунком. Справді, Наталя дуже любила читати. Ніла швидко склала і спакувала книги. Валіза вийшла дуже важкою. «Ой, та якось воно буде, Бог допоможе», – і з цією думкою жінка поїхала на залізничний вокзал. До потяга її супроводжував молодший син. Навіть заніс валізи в купе. А в Києві мала зустріти приятелька, з якою разом вчилися в інституті, бо на таксі грошей у неї не було. Однак все сталося не так, як гадалося…

Приятелька зустріти не змогла. Довелося Нілі все напаковане добро тягнути самій. Щоправда, світ не без добрих людей: усі, хто їй співчував, а таких трапилося дорогою чимало, допомогли добратися за потрібною адресою.

Неуспішна «катехизація»

В Емми, так звали товаришку, просто щелепа відвисла, коли вона побачила «нав’ючену» Нілу. А про її дев’яносторічну маму й годі було говорити. «Не бережеш ти себе, хіба ж так можна»? – обурювалися того дня жінки і ще довго повчали Нілу, як треба правильно жити.

Пізно увечері перед самісіньким сном несподівано зайшла мова за Бога. Ніла намагалася всіх переконати, що Бог через інших людей таки допоміг їй привезти важкі валізи аж сюди. Однак жінки на цю тему навіть слухати нічого не хотіли. Світ, в якому вони жили, був конкретним і матеріальним. Тоді Ніла не витримала і розповіла їм притчу про потоп.

… Усі люди рятуються, хто як може, а вода підступає все вище і вище. Один чоловік виліз на дах і звідти спостерігає, що робиться внизу. Ось пропливає човен з людьми і всі кличуть того чоловіка, щоб спускався до них.

А той каже: «Ні, мене має врятувати Бог». Згодом пропливає колода. Чоловік навіть голову відвернув від неї, сидить і чекає на допомогу Бога. Аж ось вода підступила вже під самісінький дах. Тоді чоловік не втримався і звів руки до неба: «Господи, чому ж Ти не приходиш? Я ж до Тебе стільки молився!». Не витримав тоді Бог і каже з Неба: «Та ж я тобі вже й човна з людьми посилав, і колоду, а ти чекаєш, щоб я до тебе Сам спустився?».

Почувши останні слова, Емма тільки фиркнула у відповідь, а мама в’їдливо додала:

– Ну якщо ти така розумна, то хай завтра твій Бог допоможе тобі відвезти книжки до Очеретівки. А ми тобі не коняки, щоб на горбі все те тягнути.

Вже було досить пізно і всі, не змовляючись, пішли спати. Пішла спати й Ніла, але через цю розмову ніяк довго не могла заснути. На серці було важко й гірко. В якусь мить їй стало шкода саму себе, і вона гірко заплакала. Хотілося від образи й розпачу голосно розридатись, але… але вона була в гостях. Тому накрилася подушкою і дала волю сльозам.

Несподівані помічники

Наступного дня зранку у квартирі почався жвавий рух. З’ясувалося, що закінчилася кава і Емма побігла в продуктовий магазинчик, що був навпроти їхнього будинку. Незабаром вона повернулась, але не сама, а в супроводі молодого чоловіка, який ніс у руках невеличку, кілограмів на п’ять, сітку з цибулею. Побачивши, що чоловік віддає цибулю Еммі, Ніла дуже здивувалась і не втрималася, щоб не вставити в розмову й своїх п’ять копійок:

– Це ти від базару не змогла сама донести цю сіточку?

– Від під’їзду, – уточнила суттєву деталь Емма, і Ніла ще більше здивувалася, бо все життя «горбатила» на своїй заміській дачі, то звикла все робити й носити сама без сторонньої допомоги. – Я ж тобі ще вчора казала, що я не коняка, аби на собі тягати зайві кілограми.

– А де ж біля під’їзду взялася цибуля? – не вгавала Ніла.

– З машини.

– А звідки взялася машина? Це ж Київ, а не якесь село.

– З Очеретянки, – несподівано відгукнувся на запитання незнайомий чоловік за порогом.

– Звідки – звідки?! – не повірила своїм вухам Ніла, і в неї аж мороз пішов по шкірі. – Як так з Очеретянки?

– Дуже просто. Ми іноді їдемо сюди й продаємо тут різну продукцію. Ось цього разу – цибулю. А ви, що, може, знаєте нашу Очеретянку?

– Ой, голубчики ж ви мої! – вигукнула Ніла, не втримавшись від несподіваної радості, що звалилася на неї як грім серед ясного дня. – У мене в Очеретянці невістка з онуком. Я сьогодні туди поїздом буду їхати, але в мене важкий багаж, може, допоможете?

– А чого ж там, давайте, де той багаж? Ми за днів два спродаємось і поїдемо додому. Тоді й привеземо вам ваш багаж.

Збуджена Ніла відразу заходилася тягнути сумки вниз, їй допомагав незнайомець. Але треба було бачити реакцію Емми та її матері. Все, що відбувалося в них перед очима, вони сприймали, мабуть, як черговий бразильський серіал, бо стояли, як укопані та немов проковтнули язики. Коли Ніла повернулася, то обидві жінки відразу ж накинулися на неї із запитаннями:

– Ти хоч номер машини записала? А телефони? Як ти могла абсолютно чужим людям довірити свої сумки? – ніяк не могли вони прийти до тями.

– Я дала їм номер телефону Наталі, – просто і дохідливо заспокоїла їх Ніла і раптом її осяяло… – Ну, й що ви на це тепер скажете?

– Ти про що? – насторожилися жіночки.

– Бог таки мені допоміг! І ще й як! Машину прислав аж під двері!

Обидві жінки мовчали. На цей раз вони не знали, що їй відповісти.

Щасливий фінал

Ніла щасливо і без перешкод доїхала до Очеретянки. Але минуло два дні, потім три, потім п’ять… Невістці ніхто не дзвонив за сумки. Аж якось Ніла з онуком вигулювала пса, коли це зирк – під’їхала знайома вже машина. Онук перший зрозумів, що й до чого, і радісно повідомив:

– Бабусю! Бабусю! Твої книжкарі приїхали!

Це й справді були вони. Через негоду приїхали не через три дні, як обіцяли, а через сім. Але ж приїхали…

Та на цьому історія не закінчилася. Десь через півроку передзвонила Емма і пожалілася Нілі, що її покинув чоловік. Почав пити і пішов із дому.

– Ніло, я тебе дуже прошу, помолися, щоб він вернувся.

– Е, ні, – заперечила їй у відповідь Ніла. – Це треба тобі самій щиро молитися.

– Але ж я не вмію. Та й жодної молитви не знаю. А Бог тебе он як слухає.

– Тоді бери ручку і записуй, – важко зітхнула у відповідь Ніла.

– Вже взяла…