Що відбувається у вічності
Тема життя і смерті в усі часи турбувала уми і серця багатьох людей. Чимало вчених, древніх мудреців ставили це непросте для відповіді запитання: чи справді після фізичної смерті все зупиняється, наступає темрява і людина іде в небуття? А чи навпаки – людська душа продовжує своє життя в потойбічному світі.
Ісус Христос своїм дивним зачаттям від Святого Духа в лоні Пречистої Діви Марії і своїм незвичайним народженням у Вифлеємській стаєнці, зрештою, своїм революційним ученням, яке просвітило уми і серця всіх людей планети, відкрило нову, зовсім іншу, відмінну від попередньої – поганської – християнську філософію життя.
Христове Євангеліє, глибоко духовні, сповнені Божою мудрістю листи і послання Його апостолів та написані під дією і божественним впливом Святого Духа твори Святих Отців та Вчителів нашої Церкви, здійснили воістину революційні зміни в сфері гуманітарних та природничих наук, у стосунках між людьми. Дивовижна і надприродна подія Христового Воскресіння внесла серйозні корективи у деякі фізичні та інші земні закони і явища, які обмеженим людським розумом важко пояснити. Своїм чудесним Воскресінням Спаситель показав нам справжню мету людського життя, нашого приходу в цей чудовий, хоч складний і суперечливий світ. Відкрив нам новий погляд, дав глибоке і мудре пояснення й розуміння такого незвичайного і досі втаємниченого феномену людського буття, як смерть.
Христос відмінив і спростував песимістичне і безнадійне трактування деяких поганських філософів про абсурдність людського життя. Особливо тих, котрі вважали народження людини трагедією, оскільки вона в земному світі не зазнає ні розкошів, ні радості, ні щастя, а лише страждання, хвороби, терпіння і, як підсумок, смерть, залишення всього того, що надбала своєю важкою працею, чим досі втішалася, раділа, жила. Керуючись своєю псевдофілософією і окреслюючи таку сумну й безнадійну перспективу для всього людства, ці «вчені» тим самим заперечували правдивого Бога, Його мудре вчення про існування душі, потойбічного світу і Царства Небесного, для якого всемогутній і милосердний Господь створив кожну людину. На превеликий жаль, вони не змогли заглянути за цю, як пише один видатний східний поет і філософ, таємничу завісу, яка відділяє нас від потойбічного світу, де й справді є інше – вічне життя.
Ісус Христос Своїм ученням доказав, що людське життя з фізичною смертю не припиняється, оскільки Він сам подолав тілесну смерть величним Воскресінням. Зрештою, Христос показав цей феномен ще за Свого земного перебування між людьми, коли воскресив і вивів із гробу померлого Лазаря, Наїнського юнака чи дочку Яіра. Тим більше, що про існування загробного світу свідчить і, немов у небесному дзеркалі відображає, Святе Євангеліє про багача та бідного Лазаря. Багач, узявши в земному житті все і розкошуючи, не звертав жодної уваги на хворого і зраненого Лазаря. Кожен із них відповідно отримав своє у вічності: багач мучився в пеклі, а бідний і терпеливий Лазар втішався на лоні Авраама, тобто в небі. Ця євангельська розповідь є ще одним свідченням того, що існує потойбічний світ, у якому перебувають душі померлих.
Сьогодні багато людей, особливо тих, які в минулі часи були виховані на атеїстичній ідеології, зрозуміли, що кожна сотворена Богом людина має тіло і безсмертну душу, яка після смерті відійде у вічність, до Бога. Однак багатьом із землян інколи замало такого, на їх думку, загального, невизначеного трактування, окресленого поняттям «вічність», і вони прагнуть дізнатися, що там – за «завісою тьми». Ці люди, будучи просвітленими божественною благодаттю Святого Духа, розуміють, що ми сотворені на образ і подобу Божу, є Його частинкою, тож не можемо померти навічно, пропасти, згинути, відійти у небуття. Помирає лише тіло (і то тимчасово), однак під час другого приходу Христового воно, ставши оновленим, з’єднається з душею і постане на суд перед Своїм Творцем. Саме тоді кожен із нас буде звітувати про те, як він жив, чи цінував і дякував Богові за своє життя. Але найбільше, за що дамо відповідь судного дня, це за те, чи ми виконали програму, закладену нам Небесним Отцем, чи не заплямували, зневажили, знищили у собі той безцінний дар – Його образ і подобу.
Отож, ці, Богом просвітлені люди, хочуть дізнатися (хоча повністю знати все нам не дано), що ж відбувається у цій таємничій вічності? Яка подальша доля душ померлих? У таких випадках часто спрацьовує звичайна людська цікавість (хоч це є також закономірним), однак багато з нас, турбуючись про своє майбутнє, прагнуть побачити і прочитати «знак звідтіля», заглянути за цю дивну завісу, яка поки що є за «сімома печатями». Бо якщо ми жили негідно, потопали у бруді гріхів, зневажали Бога, ближнього, не вірили у свого Творця, не молилися до Нього, не каялися за вчинені провини, то й справді, коли порветься ця таємнича завіса, яка відділяє нас від потойбічного світу, то побачимо і переконаємося, що багато разів помилялися. Помилялися в тому, що не вірили в загробний світ, в існування душі і її відповідальність за прожиті роки.
Думаю, що дехто з вас, дорогі читачі, чув про книжку американського лікаря Раймонда Моуді «Життя після життя», в якій поміщено розповіді людей, котрі пережили клінічну смерть. Учений дійшов висновку, що сьогодні вже не можна повторювати традиційну фразу: «Звідтіля ще ніхто не повертався».
Аналізуючи надруковані в цій книзі розповіді людей, які після клінічної смерті, по суті, повернулися з «того світу», можемо говорити, як пише в одному зі своїх віршів видатний богослов Володимир Соловйов, «про грубу кору речовини, яка приховує духовну силу і красу світобудови». Іншими словами – земні люди затиснені у своєрідне «прокрустове ложе» грубої матерії. І лише розірвавши її, ми зможемо глянути на світ іншими очима, побачити і дізнатися те, що недоступне нам у цьому житті.