«Родзинки» родини Чамарників
Коли за тих чи інших обставин згадую родину своїх добрих приятелів о. Василя та Марії Чамарників з Пронятина, що біля Тернополя, одразу ж виникають асоціації свята. Завжди усміхнені, відкриті, щирі, привітні, а коли потрапляєш у їхню оселю, то гарний настрій і незабутні гастрономічні враження гарантовані. Зазвичай гостить Марія, однак, у випадку цієї родини часто буває, що й отець Василь з притаманними йому дружніми жартами дивує якоюсь «лігумінкою», а оскільки певний час він навчався в Італії, то й “заморською”. Саме у цей різдвяний період ми завітали в їх затишну парафіяльну оселю, аби дізнатися “рецепти” щасливого християнського подружжя, а ще вивідати, що є родзинкою Різдва у їхній родині.
РОДОМ ІЗ СТОЛИЦІ ДИТИНСТВА
Столиця дитинства подружжя о. Василя та Марії Чамарників на україно-польському прикордонні – у мальовничому містечку Судова Вишня Львівської області, яке відоме своєю славною історією та людьми, а саме великим аскетом, полемістом монахом Афону Іваном Вишенським. Цей край славний своїми гастрономічними делікатесами, зокрема і ”Яворівським пирогом”. Спільною рисою пирога з картоплі і гречки є його певна “ритуальність” і присутність на важливих святах. Дуже часто він є обов’язковим до Різдва (пісний) і до Великодня (зі шкварками). Великі бритванки пирога часто печуть у п’ятницю, аби в суботу-неділю мати готовим до борщу чи смакувати просто так. До речі, цей кулінарний шедевр хочуть внести до нематеріальної культурної спадщини України.
НЕЗАКОПАНІ ТАЛАНТИ
Їмость Марія вважає, що їй поталанило у житті, бо те, про що просила Бога, про що мріяла – здійснилося. У Дрогобицькому педагогічному університеті здобула фах викладача української мови та літератури і вчителя англійської мови та зарубіжної літератури.
Водночас розвинула ще один талант – співу. З восьми років навчалася у музичній школі, спочатку по класу акордеону, але завдяки хорошим викладачам, які розпізнали її талант до співу, перевелася на клас бандури. “Пісня і праця великі дві сили і їм доскону бажаю служити”. Це справді життєве кредо Марії. Завдяки підтримці отця Василя, вона змогла реалізувати свій талант, і створила молодіжний хор при церкві Преображення Господнього мікрорайону Пронятин. До нього залучили не лише юнацтво, а й молоді сім’ї, саме цим згуртуваши їх у церкві.
СПРАВИ СЕРДЕЧНІ
Коли Марічка була маленькою, мала шапку з двома великими кутасами, і її дідусь жартував з цього приводу: «А в нашої попаді два кутаси назаді!» Дідусь виявився далекоглядним. Тепер у них з отцем Василем велика, дружня священнича родина, виховують синів-двійнят і донечку.
Як і кожна тогочасна дівчина, плекала мрії про заміжжя, придивлялася як займаються домашніми справами бабуся та мама і вважала, що достатньо теоретичних знань і навіть мала стереотип, що готовність до заміжжя вимірюється умінням готувати пампушки, борщ і холодець. Під час розмови зізнається, що борщ уперше приготувала вже у статусі дружини і таким він більше не вдавався жодного разу.
Їхні стосунки з о. Василем спочатку були дружніми, вони з невеликою різницею навчалися в одній школі. Придивлятися одне до одного почали після повернення брата Василя з навчання в Італії. Перед тим він закінчив Тернопільську духовну семінарію. Очевидно, що дівчина заполонила його душу і він з наполегливістю та любов’ю торував шлях до її серця, а вона відповіла взаємністю. Усміхаючись, розповідає, що досі з трепетом пригадує зустріч з владикою Василієм Семенюком і його слова: “Ну і що ж то за Марічка, що полонила серце нашому Василькові?”
Уже протягом тринадцяти років о. Василь Чамарник трудиться у винограднику Христовому: як парох храму Преображення Господнього (мікрорайон Пронятин) та на парафіїі святого цілителя Пантелеймона, що на масиві Дружба у Тернополі. А також він духівник спільноти “Матері в молитві”, щороку напередодні Дня матері з членкинями здійснює пішу прощу до Марійського духовного центру “Зарваниця”. У нелегкій душпастирькій праці підтримує його половинка.
Пані Марія зазначає, що особливих “рецептів” щасливого подружжя немає – кожен намагається виконувати свої обов’язки. Однак, якщо виникають певні труднощі, вони сідають удвох і просто це обговорюють, не обходиться без емоцій. Але ніколи не йдуть на відпочинок, маючи якусь образу чи щось недомовлене в їхніх стосунках чи щодо дітей зокрема. Марія констатує: “У будь-якій сфері нашого сімейного подружнього життя ми є партнерами, не ділимо працю на чоловічу і жіночу. Діти у них звикли, що мама миє машину, а тато в той час пече шарлотку. І найголовніший чинник, звичайно, спільна молитва, “Я навіть не думала, що спільна Вервиця двадцятихвилинна кожного вечора, яку відмовляємо, так об’єднає родину”, – каже пані Марія.
З РОДУ В РІД КЛАДЕ ЖИТТЯ МОСТИ…
Не обійтися в різдвяний час без спогадів, які в пані Марії пов’язані з дідусем і бабусею. Вони були найкращими друзями”. У них була непроста доля – у 1947 році депортовані до Сибіру, там зустрілися, одружилися, народили двох синів, але завжди мріяли про повернення в Україну. І аж у 1963-у повернулися у рідний край. Тому після Святої вечері співали “Сумний Святий вечір в 47-м році…” Ця коляда кожного разу відлунює у її серці пам’яттю і вдячністю про дорогих людей.
Щодо гастрономічних вражень, то жодне свято не обходилося без картопляно-гречаного пирога, а ще бабуся по материнській лінії завжди готувала слив’янку. Це такий тогочасний десерт із сушених слив, які варили потім проціджували через друшляк, аби залишилась лише м’якоть , яку підбивали картопляним крохмалем – смакота неймовірна!
Найщемкіші спогади, як дідусь Казимир перед Святою вечерею брав освячену Просфору благословляв усіх, дякував Богові за прожитий рік, просив ласки на прийдешній, а потім роздавав її усім домочадцям. “Ми робили знак хреста і цілували діда в руку. Цю традицію я принесла у свою родину. Тепер щороку наш тато – отець Василь – так само, як мій дідусь благословляє всіх нас, дякує за прожитий рік, просить благословення на прийдешній. Ми перепрошуємо один одного за всі непорозуміння чи якісь образи і також цілуємо його в руку. Діти запитували мене: «Чому я так чиню? Адже він не твій тато» Відповідаю, що він мій чоловік, який молиться за нашу сім’ю, випрошує у Бога нам ласки”.
ЯВОРІВСЬКИЙ ПИРІГ
Зазвичай це просте дріжджове тісто, яке має добре підрости. Шар тіста не надто тонкий, аби тримати досить важку начинку.
300 гр муки, 250 мл теплої води або молока, 30 гр дріжджів “мокрих” або пів пачечки сухих, 2 жовтки, кілька ложок олії або розтопленого масла, сіль, цукор.
Замісити з перелічених інгредієнтів тісто і поставити в тепле місце, щоб підросло.
Начинка: картоплю зварити, вим’яти у гладке пюре, гречку зварити як зазвичай, або ще краще – запарити. Охолоджене пюре змішуємо з гречкою і шкварками з цибулькою, заправляємо сіллю і чорним перцем. Начинка має бути добре приправленою, бо інакше пиріг буде прісним.
Тим часом тісто, яке підійшло, розкачати на дуже тонкий корж. На середину коржа покласти начинку. Краї тіста підібрати “мішечком”, заліпити і перевернути у змащену форму заліпленими краями вниз. Верх пирога поколоти виделкою, змастити жовтком, посипати грубою сіллю, кмином. Пекти при температурі 200-210 С, до години часу.
Їсти такий пиріг можна теплим і холодним, полити мачанкою з грибів. До борщику або росолу – люкс! А наступного дня його можна підсмажити на пательні з двох сторін – смакота!