«На все впливає мови чистота»

Відзначаючи тридцяту річницю нашої незалежності, у цьому числі газети, крім інших матеріалів на тему України, хочу поговорити про той дивовижний інструмент, який Господь подарував людині, – це дар мови, силу слова. Як відомо (так вважали ще древні мудреці), зброєю слова можна зробити дуже багато. По-перше, воно є засобом передачі думок, почуттів, бажань, потреб. Без слова неможливо спілкуватися, передавати інформацію, обговорювати важливі суспільні проблеми. Словом можна збудувати, зцілити, підтримати, розрадити, і навпаки – зруйнувати, поранити, зневажити, вбити людину морально. Недарма у книзі премудрого Сираха написано, що «удар бича призводить до рубців, а удар язика – сокрушує кості» (Сир 28,20).

Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання століть, мова – це ще й музика, мелодика, фарби буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу (Олесь Гончар).

Головною метою цієї розмови є те, щоб ми усі пройнялися високою відповідальністю за щоденне, застосування цього Божого дару. Очевидно, кожен із нас, українців, повинен часто задавати собі це запитання: «Як я ставлюся до своєї мови? Чи відчуваю велике таїнство Слова взагалі й особливо нашого, рідного, українського? Чи шаную, люблю й плекаю свою рідну мову? Чи турбуюся про її чистоту, чи сам особисто борюся із засміченістю рідної мови? Чи не розмовляю суржиком? Цим дешевим «багатством» сьогодні переповнений весь мовний простір. На зміну колишнім, вживаним у сімдесяті, вісімдесяті роки минулого століття таким мовним «шедеврам», як чувак, чувіха, кльово тощо, прийшли сучасні «перлини»: кароче, тіпа, прикол, які на вустах багатьох молодих людей звучать на кожному кроці і мало не в кожному реченні. Буває, що інколи важко зрозуміти зміст сказаного, коли він приправлений таким словесним сміттям. Розумію, що хтось із вас може сказати: «Що тут такого, хіба це така велика проблема, адже існують інші мовні спотворення. Наприклад, страшне лихослів’я, так звані матюки, а як забруднюють нашу мову слова-паразити! Так, погоджуюся, такі речі не тільки не прикрашають людське мовлення, а й саму людину. Недарма давньогрецький філософ Сократ говорив: «Скажи лише слово, щоб я тебе побачив». Однак повірте, що й згадані попередньо мовні «родзинки» теж багато промовляють за нас, свідчать про нашу вихованість, культуру. Мабуть, саме це мав на увазі видатний український педагог Василь Сухомлинський, який писав: «Убозтво слова – це убозтво думки, а убозтво думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості. Говорити скаліченою мовою – все одно, що грати на не налаштованій скрипці».

На жаль, є ще один аспект цієї проблеми – грамотність писемного і усного мовлення. Я не маю на увазі лише орфографічні, пунктуаційні чи стилістичні казуси (хоч і це теж дуже важливо), бо якщо, скажімо, неправильно побудовані речення, то це ускладнює прочитання і розуміння змісту написаного! Пригадую, під час навчання на факультеті журналістики Львівського університету прекрасний стиліст світлої пам’яті Володимир Кибальчич давав нам так звані криві тексти, в яких була неправильна побудова речень. Завдання студентів, майбутніх працівників словесного цеху, полягало в тому, щоб ці стилістично неграмотні тексти «причесати», довести до читабельного вигляду.

А що вже говорити про усне мовлення! Особливо про неправильно поставлені наголоси на словах. На превеликий жаль, ця проблема сьогодні існує у мовленні багатьох людей. Володіння орфоепічними нормами української літературної мови залежить не тільки від освіти людини, але й від її прагнення говорити чистою українською мовою, зокрема від культури, вихованості, зрештою, від інтелігентності.

В одному з наступних чисел газети ми продовжимо розмову про чистоту української мови, зокрема про правильність вживання окремих слів і наголосів у релігійних термінах.

З цієї ж категорії