Духовна єдність крізь століття
У Великій Луці Великоберезовицької громади відбулися урочистості з нагоди 300-річчя храму. З великим духовним піднесенням жителі села відзначили цю знаменну подію. Адже на урочистостях були присутні не тільки місцеві миряни, а й жителі сусідніх сіл та гості. Божественну Літургію очолив єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський Теодор Матринюк у співслужінні із адміністратором церкви отцем Богданом Гавришком, деканом о. Іваном Зозулею та священниками Великоберезовицького деканату.
Збереження древнього храму та 400-літньої дзвіниці для села стало справою честі. Адже Велика Лука є одним із найстаріших сіл на Тернопільщині. Підтвердженням тому є назва частини села Карвасари. Краєзнавці вважають, що це перекручене турецьке «караван-сарай». Перша писемна згадка про село датована 1473 роком. Тоді воно називалося Довга Долина. За переказами, по цій місцевості проходив Чорний шлях на Зборів, тут часто зупинялися козаки. До цих пір біля церкви збереглися козацькі поховання.
Церква і дзвіниця також дуже давні й унікальні. Як свідчать першоджерела, спочатку святині були дерев’яними, збудовані у 1650 році. Водночас з архівних матеріалів дізнаємося, що храм Архистратига Михаїла, в якому моляться сьогодні, збудований у 1720 році. Отже, за 300 років чимало поколінь підносили у святині свою молитву, просили у Всевишнього розради та підтримки у часи лихоліть та воєн, дякували за життя та добробут. І якщо церква кілька разів перебудовувалася, то дзвіниця збереглася практично в автентичному, неперебудованому вигляді.
Відомо, що у часи лихоліть дзвіниця і храм були також захисними спорудами. Досі збереглися бійниці у стінах дзвіниці. Товсті стіни храму (1,5 – 1,6 м), безперечно, були надійним захистом від ворогів.
Та час невблаганний… Як церква, так і дзвіниця вже давно потребували ремонту і реконструкції. Цілком правильне рішення прийняла громада: зробити реставрацію з відтворенням автентичного вигляду цих будівель. Адже разом із втратою пам’ятки безповоротно втрачається частина світу, позначеного творчістю і працею талановитих майстрів. Перед вірянами постало дуже непросте завдання: і відремонтувати церкву, і зберегти історичну цінність для нащадків. Усе виконувалося коштами меценатів, жертводавців та місцевих парафіян. Ініціатором оновлення святині виступив п. Богдан Тіцький разом з однодумцями.
У храмі відновлено старовинний різьблений іконостас 1844 року та повернуто автентичний вигляд дзвіниці. Під час реставрації із 400-річної будівлі зняли сучасну штукатурку та металевий дах, а також відновили кам’яну вежу зі стінами. Старій дзвіниці повернули первозданний вигляд: кам’яна кладка, покрівля з гонту, дубові сходи на горішній ярус, стародавнє дерев’яне перекриття під дахом, де замість цвяхів тиблі-кілки.
Оновлена святиня, ландшафт навколо храму милує око місцевим жителям, численним гостям і нагадує про красу, велич та присутність Бога на землі.
Тож нехай береже нас у всіх добрих починаннях покров Божої Матері, підтримує волю та допомагає здолати будь-які перешкоди.
Любов РОСЯК