Продовжуємо роздуми над основними християнськими засадами віри. Її центральною правдою є твердження про те, що Бог – це любов. Кожен рядок Святого Письма просякнутий цією любов’ю Бога до людини, яка найвиразніше виявила себе через життя і смерть Ісуса Христа. То чому у світі стільки зла, чому існують війни, голод, землетруси, чому страждають діти? Чому Бог не зупинить це?
Як би нам не хотілося звинуватити Бога у всьому, однак Він не є причиною страждань. Гріх є.
Практично кожного разу, коли ми читаємо в Святому Письмі про страждання, хвороби і різноманітні нещастя, обов’язково зустрічаємося з поняттям гріха. Неодноразово Ісус, оздоровлюючи хворих, говорив їм більше не грішити, щоб чого гіршого не сталося, цим самим вказуючи на справжню причину їхніх проблем.
Якщо гріх справді є причиною і якщо він так противний Богові, то чому Всемогутній Бог не зробив так, щоб Адам і Єва не могли згрішити?
Уявімо собі таку ситуацію: ваш батько купив вам автомобіль, але не дозволяє керувати ним, бо вважає, що ви можете розбитися; він сам возить вас і вирішує куди і як їздити. Чи був би вам милий такий подарунок? Найімовірніше, через деякий час ви взагалі б втратили всяку зацікавленість в ньому і він перестав би приносити вам радість та задоволення. Напевно ви б сказали: «Я краще буду ходити пішки, але туди, куди хочу».
Життя – це теж подарунок; подарунок, який Господь дав кожному з нас. Забрати можливість грішити – означало б обмежити нашу свободу і можливість керувати своїм життям. Божа любов до нас виявляється у тому, що ми маємо право вибору, можемо самі приймати рішення. Бог не примушує нас насильно виконувати Його волю. Він поважає наше рішення і наш вибір. Щоб діти навчилися ходити, батьки мусять відпустити їх, а не тримати постійно на руках; щоб вони здобули освіту, тато й мама повинні дозволити їм відвідувати школу, незважаючи на ті небезпеки, які їх там можуть чекати.
Заповіді не є для того, аби позбавити нас задоволення. Метою заповідей є вберегти нас від неприємностей і пасток, які розклав на нас диявол, використовуючи як приманку різноманітні приємності. Божі заповіді є необхідні, щоб не покалічити своє життя, подібно як світлофор на перехресті є потрібний, щоб ми, слідуючи його вказівкам, могли безпечно перейти вулицю.
Бог дав людині таку велику свободу, бо хоче, щоб ми любили Його не з примусу чи страху, а рішенням своєї волі. Він міг би вчинити так, щоб ми робили все по плану, все правильно, міг би контролювати кожен крок, вирішувати все за нас – тоді не було б війн, хвороб. Але чи ми любили б такого Бога, чи відчували би себе вільними і щасливими, чи розуміли би свою цінність як особи? Бог не змушує себе любити, бо примус не приносить щастя, не дає пережити глибини радості від спілкування і зустрічі.
Першим, що робить гріх, він руйнує наші стосунки з Ісусом. Коли грішимо, то відмовляємося від того, що пропонує Бог і приймаємо те, що приносить гріх. Він руйнує наші стосунки з іншими людьми та собою, бо замість того, аби любити, починаємо заздрити і ненавидіти.
Ми часто не хочемо визнавати, що це гріх руйнує наше майбутнє, тож пояснюємо це долею. Хочемо заспокоїти самих себе, мовляв, це не наша провина, ми нічого не могли зробити, це все Бог запланував і передбачив.
І перекладаємо відповідальність за своє життя на Бога. Однак долі не існує.
Якби наше життя було остаточно визначене, то робити вибір не було б змісту, втратився б також сенс відповідальності за здійснені вчинки. Більше того, існування раю і пекла стало б беззмістовним.
Бог виявився б несправедливим: одним дав долю іти в пекло, а іншим бути в раю. Слово Боже підкреслює, що Господь шанує наш вибір і що саме наші рішення визначають наше життя. Рай чи пекло вибираємо ми самі.
Усе життя – це вибір між добром і злом. Від цього вибору залежить наше життя. Ми самі будуємо собі долю.
Бог дав нам Свої заповіді і Своє Слово, щоб вберегти від гріхів, котрі роблять нас нещасними і ведуть до страждань. То чи не варто послухати нашого люблячого Батька і уникати нагоди до гріха?