Різдвяне диво їмості Зоряни

ВСЕ  ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА

Тернополянку  Зоряну Винник до церкви привело волонтерство, яким вона захопилася ще у студентські роки. «Для мене це було щось нове і натхненне. Отож, одного прекрасного дня я вирішила, що досить просто сидіти, треба щось робити і допомагати людям. Першою сходинкою стала акція «Миколай про тебе не забуде». Саме там я загартувалася волонтерським духом і любов’ю  до дітей. Пригадую, як прийшла на фабрику Святого Миколая, де пакувала пряники і подарунки. Найбільше запам’ятала  як уперше розвозила подарунки діткам і раділа з того, що бачила їхні щасливі оченята. Тоді ейфорія переповнювала мене, я збагнула, що можу робити щось корисне не тільки на цій акції, але й на інших заходах».

Таким  чином, дівчина долучилася до Молодіжної комісії Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, де мала змогу брати участь у різних акціях, прощах і таборах «Школи християнського аніматора». Знайшла друзів, з якими завжди хотілося бути всюди і заповнювати добрими справами кожну вільну хвилинку.

У  такому наповненому і цікавому ритмі життя відбулося її знайомство з майбутнім священником Олегом Винником. «Об’єднала  нас проща у Зарваниці. Все розпочалося з маленької приємної розмови, яка згодом переросла у почуття. І вже коли йшли приготування до подружнього життя, ми й уявити не могли, що будемо мати служіння на трьох парафіях сіл: Зарубинці, Городниця та Поділля на Підволочищині. Але Милосердний Господь нам допомагає у цьому служінні вже сім років».

Свою  парафіяльну працю добродійка Зоряна зосередила на дітях, бо дуже їх любить. «Я завжди прагну, щоби діти мали духовний розвиток і дозвілля в селі. Наші заняття включають катехизацію, ігри, руханки, рукоділля. Аби дітям було цікаво, кожне заняття ретельно продумую і підшуковую якусь родзинку. Нещодавно, переглядаючи фото, побачила скільки ми вже зробили з дітьми. Це були чудові духовні вечори, Хресна Дорога вулицями села, вертепи, сценки, акції до свят, малювання пряників до Дня матері, виготовлення писанок та кошиків до Великодня, пікніки, фотосесії, велопоїздки, подорожі, прощі, гуртки й табори. Хтось із дітей сказав мені, що «наші заняття схожі на маленький табір». Це настільки надихнуло мене, що я вирішила кожне заняття робити різним. Діти завжди з нетерпінням чекають літніх таборів. У нас вже сформувалася команда аніматорів, які завжди радо відгукуються на мої ідеї і допомагають їх втілити у життя. Кожен табір має свою цікаву історію, від якої залишаються гарні спогади та фото. Багато дітей уже залишили наші села у пошуках навчання і роботи, але фото з яскравими подіями постійно нагадують нам, що наші парафії живі і будуть жити». Їмость Зоряна останнім часом зосередилася над хроніками парафій, у яких буде фото і короткий опис подій. А на майбутнє планує зробити велику зустріч спогадів і приємних розмов уже з дорослими парафіянами. «Я дуже люблю наші спільноти, бо там завжди можна з кимось поговорити і почути добре слово, когось вислухати і обійняти, а комусь просто посміхнутись. Уже з роками багато парафіян стали для мене дуже дорогими, в оточенні яких я почуваюся ніби вдома. Їхня турбота, підтримка та праця дуже цінні для нас. Завжди дякуємо Богу за наших парафіян і молимося за них».

КОЛИ КРАПКА СТАЄ ШЕДЕВРОМ

Ще  з дитячих літ Зоряна проявляла хист до малювання, який успадкувала від тата. Він створює унікальні картини на березовій корі. «Мої перші кроки у світ кольору розпочалися зі звичайних розмальовок, потім робила копії ілюстрацій. Споглядаючи захоплення та наполегливість до малювання, батьки вирішили віддати мене до художньої школи. Там під мудрим наставництвом тернопільського художника Миколи Дмітруха я освоювала основи малювання. Він навчив мене спостерігати за природою, помічати її красу і відтворювати це на папері. Згодом вирішила, що буду продовжувати творчий розвиток і навчання в Тернопільському педагогічному університеті на факультеті «Образотворче мистецтво». Усім єством прагнула стати художником. Цю наполегливість у мені помітив заслужений художник України Євген Удін. Його роботи завжди перехоплюють подих і дають поштовх розвивати свій талант. Навчаючись під його наставництвом, я дуже полюбила графіку. Хоча в університеті себе спробувала у всіх видах образотворчого мистецтва, але в кінцевому результаті обрала графіку як основу своєї творчості. А нещодавно спробувала малювати картини у техніці графічного пуантилізму. Ця техніка з французької перекладається як «крапочка». У ній використовуються чисті кольори, які наносяться на папір чи полотно за допомогою крапочок різної форми та густоти. Так з’явилися мої перші картини квіткових натюрмортів і пейзажів. Малюючи картини у цій техніці, я виробила певну філософію про те, що кожне наше слово чи малюнок на папері має свій початок. Усе починається з маленької крапочки, яка у сукупності інших таких же крапочок може створити унікальні картини. Вони здатні кожного наповнити радістю і непомітним теплом зсередини. Це дивовижно, яку силу має маленька і непомітна на перший погляд крапочка!»

ТАЛАНТ, ПОМНОЖЕНИЙ НА ЛЮБОВ

Творча  натура добродійки Зоряни завжди у мистецькому пошуку. Особливо це відчутно напередодні різдвяно-новорічних свят, коли хочеться справжньої казки, аби в оселі було затишно та святково. «Вперше я вирішила зробити невеличку ялиночку до своєї кімнати і різдвяний вертеп з мальованими фігурами Святої Родини. Мені дуже сподобалося виготовляти такі ялиночки. І я почала їх створювати різних типу та величини, придумуючи для них цікаві образи та кольори. Також кожній ялиночці я даю назву».

Матеріали  для майбутніх виробів мисткиня готує заздалегідь. Влітку у хвойних лісах збирає шишки; восени – каштани, горіхи та жолуді. А ще для кожної ялиночки потрібні додаткові декоративні матеріали (хвоя, ягідки, іграшки, мереживо, стрічки). Шишки – основний матеріал, з яких виготовляє ялиночки. Вони пахнуть свіжістю і лісом. А хто не захоче мати частинку лісу в себе вдома? Так виникла ідея робити ялинки з природніх матеріалів. Можливо, це дасть змогу не зрубувати живих ялинок, а прикрашати оселі ялинками із шишок.

«Щодо ідей, то вони завжди вирують у голові», – констатує їмость Зоряна. «Я з ними засинаю і прокидаюся вранці. Шукаю ідеї на вулиці, в ітернеті. Якщо бачу гарне поєднання кольорів чи у когось красиві черевички, пухнасту шапку, рукавиці, обов’язково це мушу використати для своєї роботи. Для кожної ялинки малюю ескіз. Готую каркас у вигляді конуса і обмотую його мішковиною. Потім складаю матеріали, які буду використовувати. Заварюю ароматний чай і налаштовуюся на позитивний результат. Сам процес може зайняти кілька днів, під-час якого, виникають спонтанні ідеї, котрі завжди допомагають у фінальній частині роботи. Щоби кожна ялинка була цікавою, яскравою та унікальною, у роботі має бути акуратність, послідовність і порядок. Без цього жодна робота не вийде. Якщо клієнти просять зробити копію готової ялинки, то скажу чесно: неможливо до кінця скопіювати і відтворити. Кожна річ оригінальна і навіть копії відрізняються. У моєму зимовому асортименті є іграшки з фетру. Для того, щоб виготовити таку іграшку, роблю викрійку, потім власноруч шию і прикрашаю додатковим декором. Серед іграшок – найпопулярніші сніговики, зимові хатки та ялиночки. Особливо такі іграшки приносять радість малечі. Адже вони дуже яскраві та позитивні.

Майстриня  каже, що мріє, аби її вироби прикрашали оселі багатьох людей, щоб кожен зміг відчути радість Різдвяних свят. «Я люблю дарувати людям подарунки. Особливо коли бачу, як вони відкривають їх. Тоді можна зловити їхні здивовані, але щасливі погляди і щиру усмішку. В такі моменти відчуваю як безмежна радість наповнює мене зсередини. Тоді хочеться приносити радість ще і ще. А особливо для своїх рідних».

Цього  року оригінальні клиночки вони отримали на свято Святого Миколая. А оскільки родина у неї чималенька, то попрацювати доведеться багато, але результат того вартує.

До  речі, свою оселю Зоряна прикрашала ще у грудні. Це створює святковий настрій і особливий затишок для неї та рідних.

Виготовлення  різдвяних атрибутів, за словами їмості Зоряни, це захоплення для душі. «Я люблю, коли навколо все красиве. Це дає мені радість, натхнення, мотивує робити ще і ще. Колись я собі сказала: якщо хоча б одна людина має позитивні емоції від моїх виробів, то варто заради неї творити».