Душпастир з гітарою

Музика супроводжує людину протягом усього життя й відіграє в земному бутті важливу роль. Один філософ говорив, що «Бог дав нам музику, щоб ми завдяки їй підіймалися вгору». У сучасному християнському житті її роль незаперечна. Тому не дивно, коли священник приходить у храм з музичним інструментом. Це заохочує молодь, викликає позитивні емоції, налаштовує на молитву.
Мій співрозмовник – адміністратор храму Вознесіння Господнього у Великій Березовиці, що неподалік Тернополя, о. Василь Брона вже багато років служить, творить та співає на славу Божу.

– Музика і священство – дві іпостасі, які стають єдиним цілим у служінні Богові. А як Ви обирали їх?

– У виборі людини важливі два моменти: перше – це покликання і Божі дари­таланти. Ще з дитинства я відчув потяг до музики, бо мій батько був музикантом. Коли мені було 5 років, отримав у подарунок маленький акордеон. На ньому робив перші музичні проби. У 5­му класі батько записав мене на заняття музикою, де я освоїв нотну грамоту і поглибив володіння інструментом. Окрім акордеона, навчився грати на сопілці.

Приблизно у 6­му класі почав думати про священство. Власне тоді у мої руки вперше потрапила Біблія. У цей же період мені подарували книжечку «Хресна дорога» підпільного видання, а згодом і молитовник. Мені було дуже цікаво читати і молитися з них. Я також просив свою бабцю, аби вона навчила мене молитов. Разом з нею молилися вервицю. Згодом про мій намір вчитися на священника дізнався парафіяльний священник. Він підтримав мене у цьому і допомагав готуватися до вступу у семінарію. Одразу після школи, у 1991 році, я вступив у Львівську духовну семінарію.

– Як до Вашого вибору поставилися батьки?

– Мій батько, на жаль, дуже рано помер. Мама мене всіляко підтримувала, молилася за мене і раділа, що я обрав таку дорогу.

– Ви співали у хорі разом з Блаженнішим Святославом. Які спогади залишилися з того часу?

– П’ять років я співав у семінарійному хорі, учасником якого був і Блаженніший Святослав, який на той час ще також був семінаристом. Ми з хором співали Архиєрейські Літургії у Соборі Св. Юра у Львові, брали участь у різних духовно­мистецьких заходах, здійснювали паломництва з хором до Люрду. Нашу групу очолював тодішній ректор, світлої пам’яті владика Юліан Вороновський. Окрім Люрду ми відвідали греко­католицькі громади у Ліоні, Парижі, Маквіллері, Мюнхені.

Пам’ятаю, як в Люрді Блаженніший вразив нас знанням іспанської мови, коли спілкувався з паломниками, що прибули з Іспанії.

Звісно, тоді ніхто і не підозрював, що він буде майбутнім Главою Церкви.

ТВОРЧИЙ ДУЕТ

– Чому Вас привабила саме гітара?

– Перше моє знайомство з цим інструментом відбулося під час реколекцій, які проводила спільнота «Віра і Світло» на початку 90­х років, поблизу Червонограда. Мене полонили духовні пісні під гітару. Хтось із гітаристів навчив мене кілька акордів і я спробував заграти. Звичайно, що це було нелегко, але дуже хотілося навчитись грати.

У 1996 році, після закінчення семінарії, коли я потрапив до Зборова, виникла потреба грати на гітарі. У той час парохом там був о. Петро Половко. Отець складав пісні і виникла потреба, щоб хтось підігравав їх на гітарі. Я згадав тих кілька акордів, які знав, трохи ще підучився, і так зміг підігравати пісні.

З отцем Петром та гуртом «Благовіст» ми їздили на концерти. Щотижня проводилися зустрічі зборівського УМХ, які також не можна було уявити без гітари та духовних пісень. Разом з молоддю ми проводили різноманітні духовні акції, заходи, виступи, вистави, прощі… Я завжди брав з собою гітару. Тоді я зрозумів, що з допомогою пісні під гітару можна доносити до людей Слово Боже. Адже духовна пісня – це також свого роду проповідь та прослава Бога.

– Ваша творча співпраця з отцем­поетом Петром Половком триває чимало часу. Чому саме його вірші Вас надихають?

– Отець Петро має особливий дар Божий – поетичного слова і пісні. Його слова торкають глибинні струни душі і здатні налаштувати людину на духовну застанову, а й навіть переміну.

– Кожна пісня гарна по­своєму, має свій характер, зміст. – «Мамина молитва» у Вашому виконанні здобула широку популярність, навіть можна сказати стала народною, а як Ви ставитеся до цього?

– Ця пісня справді багатьом людям припала до серця. В Ютубі вона набрала вже понад 3 мільйони переглядів. Богу дякувати, що вона приносить людям приємні пережиття, радість, піднесення чи просто нагадує про любов до матері.

Звісно, що я радію, коли пісні приносять людям добро, духовну користь і завжди кажу: хай це буде на славу Божу.

– Ви неодноразово виступали перед нашими заробітчанами в Європі, а також у прифронтовій зоні. Ці теми близькі Вам?

– Думаю, що вони близькі серцю кожного українця. Адже те, що відбувається в Україні та з нашими співвітчизниками у світі, не може не хвилювати.

Дякую Богові, що мав нагоду виступати як перед нашими заробітчанами за кордоном, так і перед воїнами­захисниками на Сході. Знаєте, де б вони не перебували, всюди потребують духовної підтримки. Адже, знаходячись далеко від рідних домівок, часто у різних небезпеках, випробуваннях, труднощах, їм дуже важливо відчувати і розуміти, що за них пам’ятають, підтримують та моляться.

– Як до Вас приходить осяяння підчас написання мелодії?

– Коли читаю текст, відчуваю, яка це має бути пісня – сумна чи весела. Тоді беру гітару і пробую підбирати мелодію. Буває, що мелодія складається відразу, а буває, що є два або три варіанти і вибирається якийсь один із них. Часто даю слухати їх отцю Петру і він каже свою думку. Так і народжується пісня.

– Розкажіть про Ваші здобутки і творчі плани?

– Богу дякувати, вийшло два аудіо альбоми з піснями: «Скажіть мені, лелеки» та «Історія життя». За їх вихід у світ я щиро вдячний моєму доброму приятелю Сергію Степаніву із гурту «Фіра», а також усім, хто долучився та підтримував мене у цьому.

У цих аудіоальбомах – пісні на духовну тематику, про маму, на тему заробітчанства, про Україну. Крім того, кілька пісень записано у відеоформаті, які можна послухати на моєму Ютуб­каналі, зокрема: «Мамина вервиця», «Допоможіть, ми загубили Бога», «Як ти день розпочинаєш?», «Що має ще зробити Бог?».

А щодо планів на майбутнє, то хотілося б, з Божою допомогою, записати ще багато пісень, та ділитися ними зі слухачами та глядачами.

– А де найчастіше Вам доводилося виступати?

– Часто священники запрошують до себе на парафії. Такі духовно­пісенні зустрічі відбуваються у церкві, на церковному подвір’ї або в будинку культури. Доводилось виступати на храмових празниках, різноманітних парафіяльних святкуваннях, деканальних днях молоді, під час зустрічей з різними спільнотами. Пам’ятними є виступи під час прощ у Зарваниці. А торік мені доводилось виступати в Канаді, куди мене запросили на різдв’яні святкування.

Гарним досвідом було концертування разом із гуртом «Фіра». Спільно ми провели багато концертів в Україні, а також мали концерт у Римі до Дня матері.

– Нерідко можна почути, що християнська музика – це нудно? Яка Ваша думка з цього приводу?

– Все залежить від того, чим живе людина. Якщо вона віруюча і живе Богом, то їй цікава християнська музика. Але якщо особа далека від віри, то, мабуть, їй буде ближчою світська музика.

З іншого боку, якщо ми хочемо, аби християнська музика знаходила свого слухача, вона повинна бути якісною: фонограма, виконання, відеооформлення, глибокий зміст, гарна мелодія. Словом, для Бога все має бути найкраще.

ЄДИНИМ СЕРЦЕМ І УСТАМИ

– Очевидно, що священник з особливою любов’ю до мистецтва дбає, аби спів у храмі був на належному рівні.

– На нашій парафії у Великій Березовиці є два церковні хори: дитячий і дорослий. Це талановиті парафіяни, які стараються щиро прославляти Бога. Двічі на тиждень вони збираються на репетиції, помножуючи свій талант до співу на славу Божу. І Господь благословить їхні старання. З ними дуже легко і добре молитися. І тут доречно згадати нашу добру, професійну дяка­диригентку – пані Наталію Лук’янчук, для якої керування церковним хором – не просто професія, але щире служіння, яке вона виконує з глибокою вірою та любов’ю до Бога.

– Якщо музика лікує, то чи можна стверджувати, що спів у храмі є еліксиром духовності?

– У психотерапії є напрямок, який називається музикотерапія. Це коли кваліфікований фахівець застосовує музику для покращення чи збереження здоров’я пацієнта. Багато науковців підтверджують лікувальний і позитивний вплив музики на здоров’я та емоційний стан людини. Психологи зазначають, що по тому, яку музику людина слухає, можна розпізнати, що діється в її душі. Отже, якщо музика має такий вплив на людину, то християнська музика та церковний спів, на мою думку, мають на душу людини найбільш благодатний вплив. Бо це не просто музика чи спів, а молитва, яка благодатно діє на душу людини, єднаючи її з Господом.

Тому хочу заохотити всіх відкрити для себе красу християнської музики і церковного співу, та слухаючи їх, ставати добрішими, радіснішими, здоровішими і сповненими Божою благодаттю.

– Дякую за цікаву бесіду.