Фото: unsplash.comЖиття прекрасне! Сучасна людина живе досить безпечно і безтурботно. Думаю, що частина читачів погодяться з цим. Рівно ж як інша частина вважає, що життя – це суцільна пропасть. Біда і небезпека чигають на людину звідусіль. То яке ж воно життя?
Все пізнається в порівнянні, проблема лише в тому, що ми не вміємо порівнювати, і тому часто впадаємо в депресію через дрібниці. Серед множини усяких турбот і небезпек, зовсім не беремо до уваги найголовнішу небезпеку, яка криється у нас самих – хворобу. Немов грім серед ясного неба, з’являється діагноз-присуд – «РАК»! «Ні – ні, це якась помилка, це не може бути зі мною, чому я?»
…Смертельна недуга відкрила до мене свої обійми, і попри моє небажання, я стрімко несуся їй назустріч. З кожною пройденою хвилиною після діагнозу, я чіткіше бачу її постать, таку страшну, холодну, але щораз ближчу. І коли туман істерії заперечення розвіюється, я бачу її образ зблизька віч-на-віч, біля себе… А найстрашніше, що там я бачу себе. Хвороба стала невід’ємною частиною мене. Це дико і страшно. Ніхто, окрім мене, не може цього збагнути. Ніхто не розуміє мого болю. Я сам! Дурман розпачу і замкнутості стає таким солодким. Та ну вас усіх, мені все одно! Де та смерть? Ану, проклята, спробуй мене забрати!..
На жаль, так закінчується багато історій життя людей, які не зуміли подолати свої неміч і розпач. Вони так і не зрозуміли, що причиною їх хвороби стала їхня безтурботність та самовпевненість. Знітившись, вони не шукали справжнього Лікаря, а «чомусь» всеціло довірили своє життя, а заодно й свої гроші «світилу» Всебудедобре Непереживайлу Хабаровичу. Ці люди так і не відчули цілющої сили ліків, а особливо найдієвішого ліку – дотику люблячого Бога, який через руки священника та опіку рідної людини дарує неймовірну перемогу над хворобою, тлінням і навіть смертю.
Причини хвороб
Звідки ж беруться хвороби? Мусимо визнати: ми не знаємо. Не знають рідні, бо вони не лікарі, не знають лікарі, бо наука ще не дослідила, не знають вчені, бо шукають зовсім не в тій сфері, не знає і священник, бо він лиш служитель Божий, але не Бог. Знає тільки Бог.
«То чому ж той Бог такий скритний і несправедливий, чому він дає хвороби?» – обурюються багато осіб, які вважають себе християнами.
Одразу заперечу: Бог нікому не дає хвороби, і навіть Божої волі немає на те, щоб ми хворіли. Це було б подібно до майстра, який зробив хороше, зручне крісло, а потім взяв і підрізав в ньому одну ніжку. Безглуздо, чи не так? Правда, однак, у тому, що Бог допускає хвороби з вагомих причин.
«Але чому всесильний Бог не може вберегти людину від хвороби?» Може, і робив це не раз, починаючи з Едему і закінчуючи вчорашнім «повезло» на повороті зі швидкістю 100 км/год., і пачкою розсипаних чіпсів.
З особистого…
Я – священник, медичний капелан із 17-річним досвідом служіння в районній лікарні (в тому числі хворим на ковід) та військовому госпіталі, військовий капелан. Десятки разів я повертався із фронтової лінії до дружини, трьох діточок і однієї з найбільших в архиєпархії парафії.
Свого часу я переніс ряд складних онкологічних операцій на голову. І якщо б мене хтось сьогодні запитав, чи хотів би я щось змінити у своєму минулому, я однозначно б відповів: «НІ».
Я вдячний Богові за те, що допустив цю недугу.
Бо, незважаючи на традиційний «пакет здоров’я» – не пий, не пали, не гуляй, всім помагай, – я все-таки захворів, і не знайшов остаточної відповіді: чому? У цьому надокучливому запитанні цієї відповіді просто нема, але вона є в іншому, обнадійливому – «Навіщо?».
Знаєте, яка найстрашніша думка приходила до напівсвідомої продирявленої голови, яку не здатне було тримати сколене і немічне тіло: «Що буде з моїми дітьми, чи їх не залишить Бог?». І це в той час, коли Бог не хотів вислухати щирої молитви матері чи дружини: «Боже забери мене, даруй йому життя», а чудові, професійні, досвідчені лікарі нічого не могли обіцяти, і самі тихо просили в Бога маленького чуда.
Непомітно для людського ока Бог давав… Через десяток молодих священників, які з’їхалися з усієї Хмельниччини, щоб помолитися, через згуртованість рідної парафії та єпархії у духовній і матеріальній підтримці, через струджені руки заробітчан з Італії, однокурсників з УКУ чи друзів-пластунів з-за океану. Через маленького «реаніматора»-синочка, який не давав упокоїтися, ніжні руки дружини, турботу батьків і рідних, добрі ліки та Святі Тайни.
У хворобі – нові горизонти
Я все ще інколи запитував у Бога: «чому?» Тепер завжди вперто шукаю відповіді на запитання: «для чого?».
Через хворобу і страждання Бог відкрив мені нові горизонти, освітив шлях до Істини, дав відчути справжню любов.
Хоч недолугий чоловік і далі вертається до своїх немочей, та все ж тепер я не здатний забути дотику Його благодаті. І навіть якщо на моєму шляху знову чекає якась недуга чи страждання, а вже точно перед смертю, не маю страху, бо Він тримає мене за руку, Він заведе туди, де мир, знищить мій гріх. Єдине чого прагну в суєті днів – стати гідним колись побачити очі – як рідних, так і невідомих мені Божих дітей, – у Його Царстві нев’янучої слави.